Херсон, письменники, творчість

Херсон – батьківщина письменників

У процесі роботи над цією темою неодноразово поставало питання: хто був першим письменником, який народився у Херсоні? Від кого бере свій початок самобутній літературний Херсон? Хто поклав традицію письменницького Херсона? На це питання нині навряд чи є однозначна відповідь, бо не так багато інформації кінця ХVIII – початку ХІХ століття ще відомо або до нас дійшло.
Проте з упевненістю можна говорити, що одним з перших письменників, який народився у Херсоні, став поет і публіцист Олександр Баласогло. За старим стилем він побачив світ 23 жовтня, за новим – 4 листопада 1813 року, через тридцять п’ять років після заснування міста.
Родина Баласогло мала грецьке походження. О.Баласогло досить рано почав писати вірші, що мали цілковито романтичну настроєвість. 1838 року О.Баласогло і його друг П.Норєв у Петербурзі разом видали збірку “Стихотворения” під спільним псевдонімом Вєронов. До другої частини цієї книжки увійшли вірші Олександра Баласогло.
Одну з основних праць О.Баласогло становить “Исповедь” – відверта й докладна автобіографічна розповідь, з аналізом і характеристикою власної діяльності, поглядів, яка написана живою, інколи просторічною мовою. В цій праці він виклав своє кредо як людини і як особистості: “Мнений своих я не стыжусь, никогда от них не отрекался”.
1875 року в Миколаєві вийшла друком його книжка “Обломки”, що становила, за авторським визначенням, вступ до “собрания мыслей, мнений и сочинений бывшего флотского офицера”.
У Херсоні 1867 року (за іншими даними 1868-го) – 27 вересня за старим стилем, а 9 жовтня за новим – народився актор і драматург Григорій Ге.
Драматургічною діяльність він зайнявся наприкінці ХІХ століття й написав чимало п’єс, які ставилися у різних містах Росії та України. Григорій Ге працював у галузі соціально-психологічної та історичної драми й написав понад 20 п’єс. Він створив такі п’єси, як “Набат” (1897), “Казнь” (1897), “Свобода искусства” (1904), “Новый Гамлет” (1913), “Дневник Сатаны” (1922,за однойменним романом Леоніда Андрєєва) та ін. Його драматичні твори суперечливо оцінювалися критикою, проте мали успіх у глядача й 1912 року (за іншими даними – 1913 року) в Петербурзі вийшли кількатомним виданням під назвою “Сборник пьес”.
У Херсоні народився і прозаїк-романіст Григорій Адамов (справжнє прізвище – Гібс). Це сталося за старим стилем 6 травня, за новим – 18 травня 1886 року. Майбутній письменник навчався у гімназії, у молодому віці залучився до революційного руху, редагував газету “Юг”.
Г.Адамов належить до фундаторів напрямку науково-художньої фантастики і написав низку романів. Розквіт його романної творчості припав на другу половину 30-х років, коли були видрукувані такі його твори, як “Победители недр” (1937) і “Тайна двух океанов” (1939).
Особливою популярністю користувався роман “Тайна двух океанов”. Він написаний у річищі пригодницької, “шпигунської” та науково-фантастичної традиції, містить цікавий і гострий сюжет, побудований на зіткненні вітчизняної та японської розвідок.
1957 року кінорежисер Костянтин Піпінашвілі за твором Г.Адамова поставив художній фільм “Тайна двух океанов”, у якому одну з провідних ролей зіграв відомий актор Михайло Глузський. Цей фільм і нині демонструється на телеекранах. Останній роман письменника – “Изгнание владыки” – побачив світ по смерті митця, 1946 року.
До найбільш відомих і знаменитих письменників, що пішли у “великий світ” з Херсона, належить Борис Лавреньов (справжнє прізвище – Сергєєв). В автобіографічних нотатках під назвою “Короткая повесть о себе”, написаних 1958 року, він зазначав:
“Над крутым обрывом правого берега Днепра встают полуразрушенные, густо заросшие дерезой и бурьяном валы старой крепости, построенной в конце ХVIII века Суворовым. Когда смотришь с валов на ртутный блеск медленно текущей к морю водной глади, на широкое пространство плавень, на густые заросли камыша, на седые вербы над ериками, – невольно вспоминаешь незабвенные строки: “Чуден Днепр при тихой погоде!”
Возле крепости разлегся на берегу уютный, ласковый город. Обилием зелени он похож на парк, и летом, когда цветут акации, улицы засыпаны душистой шуршащей пеной опавших лепестков, по которым идешь, как по ковру. Имя города – Херсон.
В этом городе я родился 17 июля 1891 года”.
Перші свідомі літературні роботи Б.Лавреньова прийшлися на чотирнадцять років, коли під враженням лермонтовського ”Демона” і з наслідуванням його за три літні місяці у Херсоні Борисом було написано досить розлогу за обсягом (у 1500 рядків) поему “Люцифер”. Першу його поезію видрукувала херсонська газета “Родной край” весною 1911 року.
Борис Лавреньов – поет, автор оповідань, нарисів, повістей, фейлетонів, романіст, драматург, публіцист, літературний критик, мемуарист – найбільш яскраво виявив себе як прозаїк, самобутній талант якого розкрився у невеликих за обсягом творах. Оповіданням і повістям Б.Лавреньова притаманна динамічність. Вона, поєднана з багатством інтерпретаційних можливостей його прозових творів, стала основою інтересу до творчості Лавреньова з боку кіномитців. Його оповідання й повісті неодноразово екранізувалися.
Одна з перших екранізацій відбулася 1927 року, коли за мотивами оповідання Бориса Лавреньова “Звездный цвет” в Узбекистані було знято стрічку “Шакалы Равата”. Тричі знімалися художні фільми за повістю “Ветер”. Вони мали назви “Ветер”, “Ошибка Василия Гулявина” та “Ярость”.
Два рази на мову кіно покладалося оповідання “Сорок первый”. До цього твору зверталися кінорежисери з ореолом класичності. Перший раз це зробив Яков Протазанов, поставивши 1927 року німий фільм під такою ж назвою – “Сорок первый”. Другу спробу екранізувати оповідання Б.Лавреньова здійснив Григорій Чухрай 1956 року. Його фільм “Сорок первый”, у якому одну з головних ролей (Говорухи-Отрока) зіграв популярний актор Олег Стриженов, став етапним для вітчизняного кіномистецтва й мав міжнародне визнання. Стрічка за твором письменника з Херсона демонструвалася у країнах Європи, Азії, Америки й була відзначена низкою премій. Найбільш престижною з них стала премія на Канському кінофестивалі, на якому 1957 року фільм Г.Чухрая був серед переможців цього кінофоруму, відзначений спеціальною премією за оригінальний сценарій, гуманізм і високу поетичність. Твір Б.Лавреньова “Сорок первый” і своїм текстом, і другою кіноверсією увійшов до скарбниці світового мистецтва ХХ століття.
З другої половини ХІХ століття у губернському Херсоні посилюються українські впливи, розвиваються українознавчі течії, створюються українські громадські осередки. Одним із закономірних наслідків цього стає те, що у Херсоні народжуються постаті національного спрямування.
1892 року в Херсоні народився Ілько Борщак – український публіцист, літературознавець, історик, людина самобутньої та ще недостатньо дослідженої долі.
На початку ХХ ст. Ілько Борщак закінчив Новоросійський університет, від якого 1914 року був відряджений для наукової роботи до Нідерландів, у Гаагу. Під час першої світової війни І.Борщак перебував на фронті. З 20-х років він мешкає у Франції, в Парижі, де й пройшла значна частина його життя. У роки другої світової війни, коли німецькі війська окупували Францію, брав участь в антифашистському опорі й був ув’язнений.
Ілько Борщак – активний діяч української культури й науки за межами України. У Парижі він видавав тижневик “Українські вісті” (1926 – 1928). І.Борщак не тільки популяризував і поширював українську культуру, але й активно її досліджував. Серед його праць виділяються такі – “Гетьман Пилип Орлик і Франція” (1924), “Шведи на Україні і французька дипломатія” (1928), “Шевченко у Франції” (1933), “Наполеон і Україна” (1937). Особливістю світогляду Ілька Борщака було те, що він підтримував тісні зв’язки з Україною і видрукував чимало досліджень у Львові й Києві.
У Херсоні наприкінці ХІХ століття народилася ще одна цікава, але майже невідома творча постать – прозаїк Василь Федоров. Як зазначають джерела, час його народження – 15 жовтня 1895 року.
Батько В.Федорова був службовцем земської управи Херсона. Освіту Василь почав здобувати у першій класичній гімназії, писати – першими літературними пробами стали вірші – він теж розпочав у Херсоні.
У роки національно-громадянської війни – у цей період надзвичайних суспільних, ідеологічних та воєнних потрясінь – Василь Федоров залишає країну й опиняється на Заході.
Певний час В.Федоров мешкає у Румунії, невдовзі перебирається до Чехословаччини, де навчається на юридичному факультеті Празького університету. В середині 20-х років він звертається до прози. У часописах друкуються його перші оповідання “Роман с сапогами”, “Чародейный плес”, “Кузькина Мать” тощо, після яких його помічають. Критика, оцінюючи стиль і манеру В.Федорова, відзначає, що “дебют на редкость удачный и позволяет говорить о нем как о сложившимся писателе”.
У 30-ті роки Василь Федоров стає відомим письменником, що працює в еміграції. У цей час друкуються його повість “Прекрасная Эсмеральда”, “Канареечное счастье”, інші твори.
У перші роки ХХ століття в Херсоні народився критик Григорій Гельфандбейн – за старим стилем 28 квітня, за новим 11 травня 1908 року.
1936 року побачила світ його перша літературно-критична збірка, що мала назву “Молода поезія”. Згодом було видруковано ще низку його досліджень, з-поміж яких виділяються нариси “Д.І.Антонович”, “І.О.Мар’яненко”, “А.М.Смерека”, які вийшли друком 1948 року й розповідали про творчий шлях українських артистів.
У 60-ті роки Г.Гельфандбейн написав низку літературознавчих досліджень, що вони мали регіональну спрямованість. Серед них – літературне есе “Маяковський у Харкові” (1963), мемуарні розвідки про літературно-мистецьке життя Харкова 20–30-х років. 1966 року побачило світ дослідження Г.Гельфандбейна “Генерал і ад’ютант”, що в ньому висвітлено перебування в Україні таких відомих західних письменників, як Анрі Барбюс і Теодор Драйзер.