Херсон, письменники, творчість

Образ херсона у творах знаменитих митців

До зображення Херсона й Таврійського краю у своїй творчості зверталося чимало визначних письменників. З-поміж них виділяються Юрій Яновський, Олесь Гончар та Костянтин Кудієвський .
У романі Ю.Яновського “Вершники” – в другій новелі, “Дитинстві” – звучить ліро-епічна мелодика південноукраїнського степу, зображеного як “рівна, безмежна просторінь”, як “гола рівнина без ріки, без дерев”, “як чарівна долина, на якій пахне трава, пахнуть квіти, навіть сонце пахне, як жовтий віск”, змальовано привабливо загадковий образ таврійського степу, цього “українського Техасу” (за образним виміром Юрія Яновського).
У новелі “Дитинство” зустрічаємо: “Прадід Данило пив чарку, сонце заходило, не поспішаючи, морем пливла навантажена шхуна і тримала курс на захід – повз Джарилгачську косу, острів Тендру, Кінбурнську косу й Очаків, пливучи на Збур’ївку, Голу Пристань, Кардашин чи Олешки, а може, й у самий Херсон, Британи, Каховку”.
Образ Херсона подано Ю.Яновським у “Батальйоні Шведа” – ще одній новелі “Вершників”. Вона зображує соковитість і трагікомедійність низки епізодів періоду національно-громадянської війни на півдні. Ця новела відкривається малюнком міста, у якому починають відбуватися колоритні художні події.
“Херсон, місто греків-вигнанців, чиновництва, рибалок, цвіте липа могутньо й задушливо над розпеченим каменем вулиць, сонце гріє по-південному, по-липневому, по-новому – в цей палючий дев’ятсот дев’ятнадцятий рік. Цвіте липа й пахне неймовірно, тече вулицями повною водою, марширує Олешківський партизанський загін у складі двох босих сотень – батальйон Шведа.
... Цвіте липа, і мов кипить у ключ кожне дерево зокрема, вирує дух липи над Херсоном, п’янкий і гострий, перед оркестром іде сам командир босого батальйону – товариш Швед, олешківський морячок. На ногах у нього бряжчать шпори, довга нікельована кавалерійська шабля гримить по брукові, товариш Швед, як і кожний моряк, мріє про кінноту й потроху вростає в цей красивий жанр військової професії”.
Життя південної України відбив у своїх творах Олесь Гончар, що втілилося, прикладом, у його збірці оповідань “Південь” (1951), соціально-побутовому романі “Таврія” (1952) і батальному романі “Перекоп” (1957). “Таврія” і “Перекоп” становлять дилогію, яка зображає історію півдня протягом майже півстоліття – з кінця ХІХ ст. через початок ХХ ст. і до часів національно-громадянської війни. Обидва романи були прихильно оцінені літературною громадськістю й критикою. Так, досвідчений Денис Лукіянович писав Олесю Гончару: “Прочитав я Вашу прекрасну “Таврію”. Не міг налюбуватись і збираюся вдруге перечитати. У Вас, крім сили слова, – краса і невичерпне багатство мови. З Вас вийде перший сучасний епік...” А молодий Василь Симоненко у рецензії на “Перекоп” охрестив цей твір “значною подією в українській ... літературі”, “своєрідною епопеєю громадянської війни на півдні України”. Роман “Таврія” перекладався російською, латиською, чеською, польською, німецькою, болгарською та китайською мовами, а “Перекоп” – російською, латиською, болгарською та німецькою мовами.
Херсон і Херсонщина стали одним з провідних мотивів творчості Костянтина Кудієвського. У романі “Песня синих морей” (1962), змальовуючи особливості й прикмети нашого довоєнного міста і передаючи враження від імені головного героя твору – Миколи Лаврухіна, К.Кудієвський писав:
“Херсон напоминал все южные города – шумные и немного медлительные. Небольшие дома из белого, насквозь прокаленного солнцем камня, жидкие акации, афишные тумбы на углах, галантерейные лавки, ледяной квас, подсолнечная шелуха на узких тротуарах. Над витринами – полосатые навесы из парусины.
На главной улице Колька долго и оторопело смотрел на таблички с номерами домов. На одной из них значилась улица Лассаля, на другой – Чкалова, а через квартал – Первого мая. Он не знал, что эту улицу ежегодно переименовывали, хотя херсонцы с упрямой настойчивостью продолжали называть ее Суворовской”.
На таврійських просторах, образах, сюжетах настояна соковита, експресивна й романтично наснажена проза К.Кудієвського. Про рідну Таврійську землю часто згадують його персонажі – то патетично й пафосно, то мінорно й елегійно, то ностальгійно й бентежно.
Історія літературного Херсона, незважаючи на порівняно молодий вік міста (на тлі загальносвітового історичного процесу), вигаптувана багатьма фактами, подіями, іменами, які, немов символічні й красномовні позначки, деталізують та уяскравлюють розвій міста. Й важливим духовним знаком постає та тенденція, що на початку ХХІ століття ця історія – Херсона художнього, образно мислячого, літературознавчого – продовжується...